Христина Пучковська з позивним «Мівіна» від початку повномасштабного вторгнення у війську. Їй нині 26. До великої війни мала творчу та дослідницьку професію. Однак лютий 2022 року змінив усе. Тепер вона операційна медсестра 4-го Окремого медичного батальйону 3-го армійського корпусу.
Військова розповіла кореспонденту «Велиокого Києва» свою історію від цивільної людини до служби на фронті та про мрії, які її надихають коли боронить край від ворога та рятує життя.
Кор. «ВК»: Коли зустрічаєш жінку у військовій формі, одразу напрошується перше запитання: хто вона – жінка на фронті. Чому Ви вирішили йти служити у війську та змінити роботу культуролога на військовослужбовицю?
Христина Пучковська: Це було досить зважено та очікувано. Скоріше за все рішення походили не лише від мене, а й завдяки періодам з юного віку, які стосувалися цієї війни. Моя прабабуся була теж військовою, а я проводила багато часу з нею в селищі.
Ще коли мені було 15 років, війна постукала моїй родині в спину. З того часу і почалася моя присутність «біля». Тому рано чи пізно потрібно було бути вже «в»
Кор. «ВК»: Ви починали як парамедик – як змінилася якість служби за ці роки? Який досвід вважаєте ключовим?
Христина Пучковська: Я починала як бойовий медик не на піхотних позиціях, а трохи далі. Просто парамедик потребує освіти. Та, звичайно, медицина має свою еволюцію. Також ти вже вчишся жити в цьому. І це стає схожим на дуже специфічну рутину. Якщо раніше було за щастя мати можливості забезпечити хоч декількома сертифікованими турнікетами, то тепер значно легше. Можна бути більш ефективними, якщо починати з простих змін, але дуже важливих. З необхідних змін можу виділити те, що люди у війську (виходячи з досвіду своєї бригади) все частіше починають акцентувати на певній «застарілій» системі, яка не дуже добре працює.
Кор. «ВК»: На які Ваші запити в плані якісного виконання служби відповів 4-ий окремий медичний батальйон 3-го армійського корпусу?
Христина Пучковська: Як то кажуть «поживемо побачимо», але розширення, то завжди про більше закриття потреб з медичної підтримки поранених, бо захоплює більше етапів, які контролюються безпосередньо своїми людьми. А також можливість проводити з пораненими більше часу задля ширшого обсягу допомоги.
Кор. «ВК»: На скільки балів за 10-бальною шкалою Ви стали кращим фахівцем за останні місяці служби та що допомагає в розвитку, якщо він є?
Христина Пучковська: Ну в балах я це не розцінюю. Але розвиток напевно виражається у впевненості виконання деяких дій, які раніше були чимось надскладним. Відповідно, він впливає і на якіснішу роботу команди. Коли в стресі ти дуже швидко починаєш думати в правильному напрямку. А допомагають найбільше люди поруч. Бо вони діляться досвідом, вчать, допомагають. А це безцінно.
Без практичних навичок все може залишитися лише теорією, яка, нажаль, рану не затампонує сама
Хоча теорія є також дуже важливою. У цьому допомагають курси, які ми періодично проходимо для розвитку вміння і розуміння.
Кор. «ВК»: Чи почуваєте себе більш впевнено та безпечно?
Христина Пучковська: Відчуваю себе реальною. Що вище голови, своїх знань і практики не скочиш, але можеш бути частиною механізму, який робить важливі справи.
Кор. «ВК»: Що Вам допомагає бути морально та психологічно стійкою?
Христина Пучковська: Бути більш стійкою допомагає «відстрочка емоцій», коли ставиш їх не першим приорітетом. Бо все це про вибір. І якщо це близьке твоїм переконанням, то ти або вчишся бути, або обираєш щось інше. А ще «відчуття важливості» в моменті.
Моєю єдиною мотивацією є бійці.А підтримкою – ті самі люди, які для мене є прикладом у різних сферах. Сильні духом.
Люди – це найкраще і найгірше, що в нас є. Але підтримка важлива. Ще психотерапія. І віра. Я переживаю наодинці. І намагаюсь, щоб це було тихо. А це вже зовсім інша історія. Так як я емоційна людина.
Кор. «ВК»: Чи були думки повернутися в певний момент зі служби до цивільного життя? Що має відбутися, щоб Ви наважились на такий крок?
Христина Пучковська: Не те щоб повернутись. Таких прямо серйозних думок не було. Але є втома іноді, якій ти опору дати не можеш, а також бажання певних змін.
Має відбутись «відчуття певного завершення». Однак яке воно, я поки не знаю
Кор. «ВК»: Чи маєте плани на майбутнє після повернення додому? Про що найбільше мрієте особисто для себе? (Звичайно, ми всі мріємо про швидку перемогу, але поділіться і простими побутовими мріями/планами, якщо це можливо).
Христина Пучковська: Мрія? Повернутись до Христини, а не тільки бути як «Мівіна» з посадами. Згадати відчуття натхнення. Хоча б на трохи. А так – то дуже затишний дім, гігантський собака, моя музика і мої люди. Ще хочу зробити щось важливе для памʼяті. Бо мене не влаштовує циклічне забуття. Всі кредити на це використанні задовго до повномасштабного вторгнення. Тому, що не можна буде допускати думку «Яка різниця». Не можна погодитися на вибір «байдужості» перед найбільшим чином наших героїв.