Це стало відомо після того, як зі скульптурної галереї «Герої фронту й тилу» на території Музею був знятий напис російською мовою «их подвиги будут жить вечно, их имена бессмертны».
Про це ідеться у повідомленні Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Після того, як стало відомо про зачищення напису, під дописом Музею та в численних спільнотах розгорілася жвава дискусія, учасниками якої стали тисячі людей різного віку та поглядів. Тож музейники вирішили розповісти про напис, який не з’явився в скульптурній галереї Музею війни.
У Центральному державному архіві громадських об’єднань та україніки зберігається документ, зокрема доповідна записка завідувача відділу культури ЦК Компартії України Бориса Іваненка Секретарю ЦК Компартії України Олександру Капто «О надписях на объектах Украинского государственного музея истории Великой Отечественной войны 1941 – 1945 годов», датована 1 квітня 1981 р. – місяцем раніше відкриття Музею.
Серед семи пропонованих написів у різних частинах скульптурної галереї лише один був українською мовою. Це були слова з вірша українського поета Павла Тичини «Я утверждаюсь», написаного 16 вересня 1943 р. в розпал боїв за Україну:
«Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була».
Проте єдиному україномовному тексту партійна номенклатура так і не знайшла місця ні в скульптурній галереї, ні на будь-якому іншому об’єкті Меморіалу, що розташувався на 26 га української землі.
Позбавлений прорадянського ідеологічного забарвлення вірш, здавалося б, лояльного Павла Тичини був і досі залишається маніфестом незламності українського народу, його стійкості перед історичними випробуваннями та віри в перемогу. А це йшло врозріз із радянською пропагандою та мітом «великої вітчизняної війни».
Нагадаємо, зі скульптурної галереї Музею війни демонтували російськомовні написи.