Очі, в яких уся Україна. Ці очі бачили передову, бачили тривогу ночі й тишу перед боєм, бачили ранок, що починається з наказу, кажуть у 1 танковому батальйоні 5 ОВМбр.
Військові публікують поезію, яка торкає сердець:
Але в них — не втома. У них — вогонь.
Вогонь любові до рідної землі.
До батьківської хати, де чекає мати.
До дітей, що ростуть у вільній країні завдяки таким, як вони.
До жінки, що молиться в тиші, поки гуде броня.
До побратимів, які — не просто друзі, а брати.
Це не просто очі — це дзеркало незламності.
Це погляд людини, яка пішла в бій не за славу, а за життя. За мир.
Танкісти — сталь зовні, але серце в них живе.
Серце, яке б’ється за Україну.