Це вистава за однойменним твором Ольги Кобилянської в режисурі Івана Уривського.
Про виставу розповіли у театрі.
Слово žemė литовською та земля українською — мовби одна кров, один ген, один звук. І саме воно стало точкою дотику для двох проєктів Івана Уривського: литовської «Žemė», поставленої у перші дні повномасштабного вторгнення, та української «Землі», що народилася в нашому театрі сьогодні.
Ольга Кобилянська, «ікона українського модернізму», свідомо зробила назвою свого найголовнішого твору коротке й водночас безмежне слово ЗЕМЛЯ, ніби передбачивши вселенську трагедію – Першу світову війну.
Ця історія могла статися будь-де і будь з ким, адже натура людини не надто змінилася від часів її сотворіння. І ми, що живемо у третьому тисячолітті, розуміємо, що в кожному з нас закладені зерна добра і водночас – зла та ненависті. Проте, які паростки вони дадуть – залежить від нашого вибору.
«…25-літній син селянина Костянтина Жижияна з Димки, в повіті Серецкім, був у році 1891 взятий до війська, до 41 полку піхоти. По дволітній взірцевій службі увільнили єго з війська сего року восени на велику потіху старого батька. Однак батьківська радість не тривала довго: дня 12 с. м. вибрався батько до Черновець, а тим часом дома застрілив єму хтось сина». Скупі рядки кримінальної хроніки з газети «Буковина» за 23 листопада 1894 року про подію, що трапилася в селі, яке знала й любила Кобилянська, у родині, з якою вона була особисто знайома. Убили людину, матері й батькові – сина, та пішов селом чорний поголос, що вбивця – рідний брат…
Іван Уривський: «Історія однієї сім’ї як мікромодель Всесвіту. Родинні конфлікти, драми, зрада і любов – вічні, адже супроводжують людство з початку його існування. Слово «земля» приховує безліч сенсів, і наша вистава – лише одна з можливих інтерпретацій».
Поки що розклад вистави виглядає так:
Фото: Ірина Сомова, Катерина Туник